Космос, галактики, планеты..

Aleksandr58 · Сообщение **Aleksandr58** » 08 сен 2023, 17:34

Космічна щедрість: Hubble показав видовищну світлину розсипу золотих зір
08.09.2023
Погляньте на цей небесний феєрверк. На свіжій світлині, яка була отримана космічним телескопом Hubble, видно скупчення зір у формі сфери — це Terzan 12. Вони світять через міжзоряний газ та пил, створюючи ефектну активність на космічному знімку.

Зріз блискучого кулястого скупчення Terzan 12. Авторство: NASA, ESA, Hubble
Розташована ця космічна краса приблизно за 15 тис. світлових років від Землі, у сузір’ї Стрільця. Кулясті скупчення — це групи старих зір, які обіймають область навколо галактичних дисків, включаючи наш Чумацький Шлях. Їх часто важко розгледіти через космічне сміття та пил. Але навіть попри це Terzan 12 вражає нас своїм виглядом.

► Показать

Подане вище зображення — результат поєднання кількох фотознімків, зроблених Hubble 8 та 13 серпня 2016 року. Вони були отримані завдяки вдосконаленій камері Hubble для астрономічних спостережень та ширококутній камері. Важливо зазначити, що ці знімки проводилися у межах проєкту Hubble, спрямованого на розуміння структури та віку кулястих скупчень, які розташовані в напрямку центральної частини Чумацького Шляху.

На зображенні видно яскраві червоно-помаранчеві зорі, які в кілька разів перевищують масу нашого Сонця. Сині світила на фото належать до інших об’єктів, вони молодші за скупчення, оскільки останнє являє собою сукупність старовинних небесних тіл.

Крім своєї захопливої зовнішності, кулясті скупчення приховують у собі ще кілька таємниць. Два роки тому, під час дослідження кулястого скупчення NGC 6397, було виявлено, що в його центрі розташована група невеликих чорних дір — об’єктів, які мають масу, подібну до маси звичайних світил, і завдяки своїй гравітації утримують зорі разом.

Це виявлення не вражає, оскільки чорні діри зоряної маси утворюються після колапсу дуже старої зорі, коли та вибухає і залишає за собою пустку, схожу на тінь чорної діри. Прикладом цього є кулясте скупчення Palomar 5, якому 10 млрд років, воно містить приблизно утричі більше чорних дір, ніж можна було б очікувати від кількості зір у цьому скупченні. Вчені припускають, що через приблизно мільярд років чорних дір у Palomar 5 буде більше, ніж світил.

У випадку Terzan 12, як і інших кулястих скупчень, маємо можливість краще розуміти життєві цикли зір і виявляти подвійні світила, нейтронні зорі та чорні діри. Однак для нас це просто захопливе видовище, яким можна насолоджуватися, дивлячись на небо.

Aleksandr58 · Сообщение **Aleksandr58** » 08 сен 2023, 18:41

Потужніші за наднові: у космосі знайшли новий тип вибухів
08.09.2023
Вчені знайшли новий тип транзієнтних, тобто короткочасних, подій у космосі. Вони потужніші за наднові, але при цьому явно відбуваються не з масивними зорями. І час їхнього існування надзвичайно короткий.

► Показать

Загадкові космічні вибухи
Транзієнтними в астрономії називаються ті події, які відбуваються протягом достатньо короткого часу — від мілісекунд до місяців, а потім зникають назавжди. Найвідомішим їхнім класом є наднові. Вони ж вважаються найпотужнішим типом цих явищ.

Однак міжнародна група астрономів нещодавно описала у статті новий тип транзієнтів, який вони назвали luminous fast cooler (LFC). Одну з таких подій виявили під час обробки даних, зібраних мережею роботизованих телескопів ATLAS. Вона відбувалася у далекій від нас галактиці.

Спочатку вчені класифікували її саме як наднову. Однак галактика, про яку йдеться, має неймовірно мало масивних зір, які й повинні перетворюватися на наднові. Чим би не була ця подія, вона відбулася зі світилами, які самі по собі просто не могли вибухнути.

Надзвичайно швидка подія
Звичайно, що насправді розподіл зір у галактиці має статистичний характер. І як хоч як би мало масивних зір у ній було, всього однієї було б достатньо, щоб створити наднову. Однак тут вчені виявили другу особливість транзієнтної події, завдяки якій LFC і отримали свою назву.

Для вибуху, який затьмарює мільйони зір, LFC відбувалися неймовірно швидко. Зазвичай надновим необхідно не менш як 20 днів для того, аби досягти піка яскравості, а потім вони поступово згасають протягом кількох місяців. Ця ж подія набирала свою екстремальну яскравість протягом лише 15 діб, після чого всього за місяць повністю зникла.

Дослідники перевірили записи про попередні спостереження і знайшли у них ще дві подібні події. Перша з них відбулася 2009 року, а друга — 2020-го. Це дозволяє стверджувати, що подібні події — не помилка спостережень, а справді якесь явище.

Науковці чесно визнають, що через брак даних вони гадки не мають, що собою являють LFC. Їхня найкраща здогадка зараз полягає в тому, що це зіткнення зір із чорними дірами. Якщо це так, то вони можуть розглядатися як певна форма події припливного руйнування.

Aleksandr58 · Сообщение **Aleksandr58** » 08 сен 2023, 18:50

Космічний канібалізм: астрономи побачили, як чорна діра «перекусила» сусідньою зорею
08.09.2023
Завдяки космічному телескопу Swift, британським астрономам вдалося в небачених раніше подробицях вивчити процес «годівлі» чорної діри. Періодично вона «відкушує» речовину розташованої поруч із нею зорі.

► Показать

Усе почалося з реєстрації яскравого рентгенівського спалаху, що походить із галактики 2MASX J02301709+2836050, яка розташована на відстані приблизно в 500 млн світлових років від Чумацького Шляху. За допомогою телескопа Swift, дослідникам вдалося виявити джерело випромінювання. Воно отримало позначення Swift J0230. Подальші спостереження показали, що замість очікуваного згасання, об’єкт яскраво сяяв у рентгенівському діапазоні протягом 7–10 днів і цей процес повторювався кожні 25 днів.

Проаналізувавши наявні дані, вчені дійшли висновку, що джерелом спалахів є чорна діра, чия маса приблизно у 200 тисяч разів перевершує масу Сонця. Навколо неї по еліптичній орбіті рухається сонцеподібна зоря. Щоразу, коли світило проходить перицентр своєї орбіти, чорна діра «відкушує» від неї шматок речовини, чия маса еквівалентна трьом масам Землі. Нагрітий до двох мільйонів градусів матеріал потім випускає величезну кількість рентгенівських променів.

Щоб перевірити це припущення, науковці навчили старий телескоп (Swift був запущений у 2004 році) нових трюків. Вони створили програму, яка порівнює знімки неба з попередніми зображеннями. Якщо відбувається різка зміна рівня рентгенівського випромінювання, астрономи отримують сповіщення.

Автоматизована система дала змогу астрономам швидко скоординувати додаткові спостереження потрібного регіону та зафіксувати нові спалахи, спричинені «перекусами» чорної діри. На сьогодні це перший випадок, коли вченим вдалося побачити процес часткового поглинання зорі. До цього вони фіксували лише події повного приливного руйнування, коли чорні діри повністю поглинали невдалі світила.

Aleksandr58 · Сообщение **Aleksandr58** » 08 сен 2023, 18:52

Білий карлик облітає нейтронну зорю всього за 50 хвилин
08.09.2023
Вчені дослідили ультракомпактну подвійну рентгенівську зорю. Пульсар та білий карлик, які її утворюють, обертаються один навколо одного лише за 50 хвилин. Вчені вивчили незвичні характеристики акреційного диска навколо першого з них.

► Показать

Що таке подвійні рентгенівські зорі
Вчені, які працюють із космічним апаратом Nuclear Spectroscopic Telescope Array (NuSTAR) та інструментом Neutron star Interior Composition Explorer (NICER), нещодавно опублікували дослідження екстремально тісної подвійної рентгенівської зорі.

Подібні системи переважно складаються з чорної діри чи нейтронної зорі й звичайного світила чи білого карлика. Вони кружляють одне навколо одного на невеликій відстані. Це викликає перетікання речовини на важчий із компонентів та її акрецію. Газ, падаючи на екстремальний об’єкт, розігрівається та породжує жорстке рентгенівське випромінювання, яке і реєструють телескопи на Землі.

Рентгенівські подвійні системи в залежності від маси зорі-компаньйонки поділяються на два класи: легкі та важкі. І ось саме серед перших існує різновид, який називається ультракороткоперіодичними рентгенівськими подвійними. До них належать пари, у яких компоненти здійснюють один оберт навколо один одного менш ніж за 80 хв.

Нейтронна зоря чи чорна діра?
Система, яку досліджували вчені, має позначення 4U 0614+091. Вона була відкрита ще 1975 року. Відомо, що період обертання її компонентів складає лише 50 хвилин і другий компаньйон системи є білим карликом.

Щодо природи самого об’єкта, на який падає речовина, вчені не впевнені. NuSTAR спостерігав його п’ять разів, чотири з яких супроводжувалися дослідженнями NICER. Головним висновком, який зробили науковці завдяки цим дослідженням, є те, що потік випромінювання, який надходить від системи, квазіперіодично змінюється.

При цьому різні його складові поводяться по-різному. Це пояснюється складною взаємодією корони, яка і відповідає за більшу частину радіації з акреційним диском. Останній при цьому змінює свій розмір під час коливань від 6 до 11,5 гравітаційних радіусів тіла, навколо якого він обертається.

Така поведінка схожа на ті випадки подвійних рентгенівських систем малої маси, у яких одним із компонентів є чорна діра. Проте дослідники не поспішають робити остаточний висновок щодо 4U 0614+091. Можливо, це все ж нейтронна зоря.

Aleksandr58 · Сообщение **Aleksandr58** » 11 сен 2023, 20:35

У близькому до нас зоряному скупчені можуть приховуватися чорні діри
11 / 9 / 2023

Дослідження припускає існування кількох чорних дір у скупченні Гіади — найближчому розсіяному скупченні до нашої Сонячної системи, що зробило б їх найближчими до Землі з коли-небудь виявлених.

Про це розповідають в Університеті Барселони, передають OstanniPodii.com.

Результати дослідження опубліковано в журналі "Щомісячні повідомлення Королівського астрономічного товариства".

► Показать

Чорні діри у зоряному скупченні Гіад?
Чорні діри є одним з найзагадковіших і найзахопливіших явищ у Всесвіті та стали об′єктом вивчення дослідників по всьому світу. Особливо це стосується малих чорних дір, оскільки вони були помічені під час виявлення гравітаційних хвиль. З моменту виявлення перших гравітаційних хвиль у 2015 році фахівці спостерігали безліч подій, що відповідають злиттям пар чорних дір малої маси.

В опублікованому дослідженні група астрофізиків використовувала симуляції, що простежують рух та еволюцію всіх зірок у Гіадах, розташованих на відстані близько 45 парсеків або 150 світлових років від Сонця, щоб відтворити їхній поточний стан.

Розсіяні зоряні скупчення є слабо пов′язаними групами, що складаються із сотень зірок, які мають певні властивості, такі як вік і хімічні характеристики. Результати симуляцій порівнювали з реальними положеннями й швидкостями зірок у Гіадах, які тепер точно відомі за спостереженнями космічного телескопа Gaia Європейського космічного агентства.

"Наші симуляції можуть одночасно відповідати масі та розміру Гіад тільки у тому разі, якщо в центрі скупчення сьогодні (або донедавна) присутні кілька чорних дір", - каже Стефано Торніаменті, постдокторант Університету Падуї (Італія) та перший автор статті.

Спостережувані властивості Гіад найкраще відтворюються симуляціями з двома або трьома чорними дірами в цей час. Проте симуляції, в яких всі чорні діри були викинуті (менш як 150 млн років тому, приблизно в останню чверть віку скупчення), все ще можуть дати добру відповідність, оскільки еволюція скупчення не могла стерти сліди його попередньої популяції чорних дір.

Нові результати показують, що народжені в Гіадах чорні діри все ще знаходяться всередині скупчення або дуже близько до нього. Це робить їх найближчими до Сонця чорними дірами, набагато ближчими, ніж попередній кандидат (а саме чорна діра Gaia BH1, що знаходиться на відстані 480 парсек від Сонця).

Останніми роками завдяки відкриттю космічного телескопа Gaia вперше стало можливим детально вивчити положення й швидкість зірок розсіяного скупчення та впевнено ідентифікувати окремі зорі.

"Це спостереження допомагає нам зрозуміти, як присутність чорних дір впливає на еволюцію зоряних скупчень та як зоряні скупчення, зі свого боку, роблять внесок у джерела гравітаційних хвиль", - каже Марк Гілес, співробітник кафедри квантової фізики й астрофізики Університету Барселони, співавтор дослідження. "Ці результати також дають нам уявлення про те, як ці загадкові об′єкти розподілені по [нашій] галактиці".

Aleksandr58 · Сообщение **Aleksandr58** » 11 сен 2023, 20:42

Perseverance на Марсі згенерував кисню на 10 годин дихання
11.09.2023
У NASA величезний арсенал проєктів і досліджень, спрямованих на розвиток космічних досліджень та пошуку життя на інших планетах. Одне із захопливіших досягнень, яке NASA зробила за останні два роки, стосується генерації кисню на поверхні Марса. Це досягнення відкриває нові можливості для майбутньої колонізації Червоної планети.

► Показать

Завдяки марсоходу NASA Perseverance, який почав свою місію на Марсі у 2021 році, вдалося зібрати важливі зразки та вивчати місцевість планети. Однак найважливішим досягненням було створення пристрою під назвою MOXIE (Mars Oxygen In-Situ Resource Utilization Experiment). Цей інструмент здатний генерувати кисень з розрідженої атмосфери Марса, роблячи його трохи придатним для дихання.

Кисень від MOXIE
MOXIE вже довів, що здатний виробляти кисень на Марсі. Це дуже важливий крок у забезпеченні життя майбутніх астронавтів. За перші два роки місії MOXIE згенерував 122 грами кисню, що вже є значущим досягненням. Такої кількості кисню цілком достатньо для того, щоб маленький песик міг дихати протягом 10 годин.

Це досягнення також має велике значення з погляду подальшої колонізації Марса. Зараз NASA має багато роботи, щоб розробити технології, які дозволять генерувати достатньо кисню для цілої колонії астронавтів. Однак MOXIE вже виробляє більше кисню, ніж очікувалося, і це великий успіх.

Життя та паливо
Один із головних плюсів MOXIE полягає в тому, що він може використовувати цей кисень не лише для дихання, а й для виробництва ракетного палива. Це робить майбутні подорожі на Марс набагато реальнішими й ефективнішими, оскільки зменшує кількість пального, яке потрібно брати з собою із Землі.

Наразі дослідники з нетерпінням очікують на продовження місії за допомогою MOXIE 2.0, який зможе збирати та зберігати кисень на Марсі. Використання такої технології може стати ключовим фактором для майбутньої колонізації Червоної планети й забезпечення життя астронавтів на ній.

У NASA вірять, що це досягнення перевершує їхні очікування і прокладає шлях для майбутнього, в якому астронавти можуть жити на Марсі. Це великий крок вперед у реалізації мрії про колонізацію і вивчення інших планет Сонячної системи.

Раніше ми повідомляли про те, як кисень може не бути ознакою життя на планеті.

Чёрная дыра зажгла галактику: Swift провёл наблюдения чёрной дыры, пожирающей звезду, аналогичную нашему Солнцу
11 сентября 2023

Чёрная дыра находится в галактике, расположенной на расстоянии около 500 миллионов световых лет от Земли
Событие, известное как Swift J023017.0+283603 или Swift J0230, стало частью истории благодаря новому методу анализа данных, полученных с помощью рентгеновского телескопа Swift (XRT).

Когда звезда приближается слишком близко к чёрной дыре, гравитационные силы чёрной дыры создают экстремальные приливы, которые разрывают звезду на длинный и тонкий поток газа и другого материала. Одна часть газового потока попадает в чёрную дыру, а другая выбрасывается из системы.

► Показать

При разрушении приливами возникают яркие вспышки света, когда газовый поток взаимодействует с диском материала, вращающимся вокруг чёрной дыры. Учёные исследуют эти вспышки, чтобы получить характеристики системы: не все события разрушения приливными силами приводят к мгновенному уничтожению звезды. Иногда звезда обращается вокруг чёрной дыры на таком расстоянии, где приливные силы не так сильны, чтобы полностью разорвать звезду, но они всё равно стягивают с неё газ и материал. Звезда продолжает обращаться вокруг чёрной дыры до тех пор, пока не теряет слишком много газа и материала, и наконец истощается. Swift J0230 — одно из таких событий.

Событие Swift J0230 в галактике 2MASX J02301709+2836050. Источник: Neils Bohr Institute/Daniele Malesani

Инструмент XRT Swift впервые наблюдал за Swift J0230 22 июня 2022 года. Прибор заметил яркую вспышку света в галактике, расположенной на расстоянии 500 млн световых лет от Земли в созвездии Треугольника. После первого наблюдения вспышки XRT продолжал наблюдать галактику и зафиксировал ещё девять дополнительных вспышек, которые происходили каждые несколько недель.

Учёные считают, что Swift J0230 — хороший кандидат на повторяющееся событие разрушения приливами, в котором звезда, аналогичная нашему Солнцу, многократно подвергается воздействию чёрной дыры с массой почти в 200 000 раз больше массы Солнца. Команда исследователей оценивает, что звезда теряет около трёх масс Земли газа и материала каждый раз, когда она приближается к чёрной дыре.

Открытие Swift J0230 стало возможным благодаря новой программе анализа данных XRT (Swift X-ray Transient Detector), которая предоставляет учёным автоматизированный каталог всех наблюдений XRT.

Когда XRT наблюдает определённую часть неба, то данные, собранные прибором, сразу же отправляются на Землю. Когда данные достигают сервера, программа автоматически сравнивает их с предыдущими наблюдениями XRT этой же части неба. Если программа обнаруживает изменение в рентгеновском излучении, она немедленно оповещает учёных, позволяя им быстро организовать дополнительные наблюдения данного участка неба. Именно этот подход позволил обнаружить Swift J023.

Новооткрытый астероид пролетел мимо Земли на расстоянии в 5 раз ближе, чем орбита спутников GPS — всего лишь в 4000 километров

Маленький астероид C9FMVU2 был замечен утром 7 сентября, всего за несколько часов до его ближайшего сближения с Землёй. Он пролетел мимо планеты на расстоянии всего 1% от расстояния между Зёмлей и Луной.

По словам представителей Европейского космического агентства (ESA), этот астероид настолько мал, что он не представлял опасности для Земли. Если бы орбита астероида пересеклась с земной, он бы сгорел в атмосфере, обеспечив всего лишь впечатляющее зрелище. Теоретически, лишь несколько небольших осколков достигли бы поверхности планеты. C9FMVU2 был слишком мал даже, чтобы быть видимым для любителей астрономии.

► Показать

Согласно словам Ричарда Мойсла, главы отдела планетарной защиты ESA, сближение с нашей планетой значительно изменит траекторию астероида из-за гравитационного воздействия Земли.

На сегодняшний день обнаружено всего более 30 000 астероидов, приближающихся к Земле. По данным NASA, из них только около 2300 считаются потенциально опасными.

Астероид должен иметь ширину более 140 метров и следовать по орбите, проходящей на расстоянии менее 20 лунных расстояний от Земли, чтобы получить официальный статус «потенциально опасного». Хотя, даже гораздо меньшие астероиды могут вызвать сильные разрушения, если они столкнутся с планетой. Например, ударная волна, вызванная падением 20-метрового Челябинского метеорита в 2013 году, разбила тысячи окон и осколками стекла ранило около 1400 человек.

В связи с этим астрономы постоянно работают над составлением карты близких к нам астероидов. Если бы потенциально опасный астероид двигался по курсу столкновения с Землёй, то космические агентства всего мира попытались бы отклонить его. Например, в миссии, подобной космическому аппарату DART, который успешно изменил орбиту небольшого спутника-астероида Dimorphos в прошлом году.

Для сравнения, спутники навигационной и позиционной системы GPS США орбитируют на высоте 20 200 километров.

На Луне обнаружены аномальные вибрации, которые уловили сейсмографы «Аполлона-17»

Каждое утро и день, как по часам, поверхность Луны вибрирует от крошечных «лунотрясений».

С 1972 года по 2022 год лунная поверхность не представляла большого интереса для человечества, за исключением нескольких луноходов, которые отправили СССР, США и Китай, а также оставшиеся обломки от них. Поэтому ученых очень удивило, когда сейсмометры "Аполлона-17" зафиксировали искусственные вибрации на Луне. В конце концов, исследователи пришли к выводу, что вибрации были вызваны неожиданным источником: самим посадочным аппаратом "Аполлона-17".

► Показать

«Аполлон-17» был последней миссией в космической программе НАСА «Аполлон». В период с 1969 по 1972 год НАСА отправило на Луну семь пилотируемых миссий, все из которых, кроме одной (Аполлон-13), оказались успешными. Первоначально НАСА планировало еще три полета по программе «Аполлон», но высокая стоимость и снижение общественного интереса вынудили отменить «Аполлон-18» и более поздние проекты. Тем не менее, последняя миссия дала НАСА возможность разместить на Луне сейсмометры, которые позволили выявить регулярность "лунотрясений".

Ученые уже много лет анализируют данные с этих датчиков, но в новом исследовании, проведенном аспирантом Калифорнийского технологического института Франческо Цивилини, была сделана попытка классифицировать землетрясения с помощью моделей машинного обучения. Цивилини, который сейчас работает в Центре космических полетов имени Маршалла, провел, возможно, самый глубокий анализ данных с момента их сбора за восемь месяцев после приземления "Аполлона-17".

Известно, что некоторые спутники Солнечной системы, такие как Энцелад, геологически активны из-за приливного нагрева, но Земля не имеет достаточного гравитационного притяжения, чтобы "растягивать" Луну на ее орбите. Однако у нашей Луны нет атмосферы, и она получает большое количество солнечного света. Это приводит к тому, что лунная поверхность нагревается до более чем 120 градусов по Цельсию в течение дня, а затем падает до -129 градусов по Цельсию ночью. Такой тепловой нагрев приводит к сейсмическим явлениям, поскольку поверхность Луны расширяется и сжимается.

Модели машинного обучения, использованные Франческо Цивилини, показывают, что природные лунотрясения происходят как по часам каждый раз, когда Солнце достигает своего пика и начинает заходить. Команда предполагает, что это регулярное явление может быть полезным механизмом измерения времени на Луне. Однако полученные данные свидетельствуют и о чем-то неестественном - о другом спектре мелких сейсмических событий. Подобно описанным выше лунотрясениям, эти вибрации возникали через определенные промежутки времени, но происходили они каждое лунное утро. Используя данные десятилетней давности, команда рассчитала, что источник вибраций находился всего в нескольких сотнях метров от датчиков. Да, это был посадочный модуль "Аполлона-17".

Сейсмические сигнатуры регулярно происходящих лунотрясений.

Когда космические корабли «Аполлон» приземлялись на Луну, в составе посадочного модуля была ступень спуска. Эта секция, в которой располагались посадочные опоры, осталась на Луне, когда лунный модуль взлетел, чтобы вернуть астронавтов на орбиту. Поскольку посадочный модуль нагревается каждый день, данные сейсмометра показывают, что он начинает скрипеть и вибрировать с регулярными интервалами в 5-6 минут.

Несмотря на то, что этому оборудованию уже несколько десятилетий, оно по-прежнему является самым последним примером успешной посадки с экипажем. Понимание того, как термические напряжения воздействовали на посадочный модуль, может помочь в будущем, когда НАСА попытается высадить на Луну астронавтов в рамках программы «Артемида». В настоящее время НАСА планирует запустить миссию «Артемида-3» для высадки экипажа на Луну в 2024 году, но похоже, что посадка произойдет не раньше 2025 года или даже позже.

Астрономы показали снимок необычайно красивой молодой звезды

С помощью орбитальной обсерватории «Джеймс Уэбб» астрономы зафиксировали объект Хербига-Аро 211 (HH 211), расположенный в тысяче световых лет от Земли. Его изображение раскрывает детали столкновения биполярного потока газа от новорождённой звезды и молекулярного облака.

► Показать

TV sat club