TV sat club

В останні дні земного літа, 26 серпня, Ingenuity знову піднявся у повітря, подолавши відстань у 410 м над марсіанською поверхнею. Цей успішний політ тривав близько 2,5 хвилини та був частиною загальної місії гелікоптера, спрямованої на перепозиціонування апарата.

Ingenuity, вагою всього 1,8 кг, став символом інженерної майстерності та наукового досягнення. Він сів на Марс разом із марсоходом NASA Perseverance в лютому 2021 року. Вже після кількох демонстраційних польотів стало зрозуміло, що цей вертоліт може працювати в умовах Марса, навіть за наявності сильно розрідженої атмосфери.

Ingenuity не тільки вразив NASA своєю здатністю до польотів, але й став важливим доповненням до місії Perseverance. Гелікоптер виконує роль розвідника та допомагає марсоходу в пошуках слідів життя та збору зразків для подальших досліджень.

Об’єднуючи зусилля з Perseverance, Ingenuity допомагає досліджувати Єзеро — кратер на Марсі, завширшки 45 км. Цей район має велику наукову привабливість, оскільки в минулому там було велике озеро та дельта річки, що вказує на можливість наявності води й, можливо, мікробного життя.

Гвинтокрил вражає своєю продуктивністю та надійністю. За час, що він провів на Марсі, він здійснив 56 польотів, пролетівши загалом 12,9 км і перебуваючи у повітрі понад 100 хвилин. Ці вагомі досягнення фіксуються у бортовому журналі Ingenuity, який слугує свідченням неймовірних можливостей цього марсіанського дрона.

Щодо розбіжності в даті 56-го польоту, варто зазначити, що в бортовому журналі вказане 25 серпня, але база фотографій Ingenuity підтверджує дату як 26 серпня. Такі моменти можуть виникнути у складних місіях, і вони демонструють, наскільки важко вести роботу на іншій планеті, де час і погодні умови можуть бути непередбачувані.

Раніше ми повідомляли про те, як марсіанський вертоліт Ingenuity здійснив аварійну посадку.

Комета отримала позначення C/2023 P1. У день, коли її відкрили, вона мала блиск біля 11-ї зоряної величини, тобто вже була доступною порівняно невеликим телескопам. Настільки яскраві об’єкти астрономи не виявляли вже давно. Аналіз кометної орбіти показав, що протягом трьох місяців перед відкриттям «хвостата гостя» рухалася небесною сферою, не віддаляючись від Сонця більш ніж на 30°. Автоматичні телескопи, які постійно ведуть пошук нових тіл Сонячної системи, цю ділянку неба не оглядають, та й численні «мисливці за кометами» теж обходять її увагою. Тому комета Нішімури так довго лишалася непоміченою. Розрахунки також показали, що перигелій вона пройде на відстані 0,221 а.о. (33 млн км) від нашого світила 17 вересня, а її кутова відстань від нього в цей день складатиме лише 12°.

Тут варто згадати, що 12° — це глибина занурення Сонця під горизонт, при якій закінчуються навігаційні сутінки й починаються астрономічні. Саме тоді можна розпочинати спостереження більшості небесних тіл. Відповідно вранці за такої ж «глибини» Сонця їх доводиться завершувати. У Києві 4 вересня ранкові астрономічні сутінки закінчаться о 5-й годині за місцевим літнім часом, а вечірні розпочнуться о 20:50. Щодня ці моменти зсуватимуться приблизно на 2 хвилини: вранці — «вперед» (тобто сутінки кожного наступного ранку починатимуться трохи пізніше), увечері — «назад». Зрозуміло, що у східній частині України сутінки розпочинатимуться й закінчуватимуться раніше, ніж у її центрі, а в західній частині — пізніше.

6 вересня комета Нішімури пройде недалеко від зорі 4-ї величини Алтерф (λ Лева). Її буде видно вранці, у 16° ліворуч від яскравої Венери. В кінці астрономічних сутінків вона перебуватиме у 13° над обрієм, чого за умови чистого неба цілком достатньо для успішних спостережень, враховуючи те, що видимий блиск «хвостатої зірки» в цей день сягне 6-ї зоряної величини. За кращих умов її було б уже видно неозброєним оком, але в реальності цього доведеться почекати кілька днів. Надійніше буде скористатися хоча б невеликим біноклем зі збільшенням 10–15 крат. До того ж перший тиждень осені спостерігачам заважатиме Місяць, який 7 вересня пройде фазу останньої чверті. 9 вересня комета опиниться в 0,6° південніше зірки ζ Лева, маючи яскравість понад 5ᵐ, але її висота над горизонтом у відповідний час складе трохи більше 9°.


Комета Нішімури 16 вересня в кінці вечірніх громадянських сутінків (Сонце в 6° під горизонтом) на широті Києва. Скриншот із симулятора зоряного неба Sky Tonight. Звичайно, в реальності вид комети буде не таким чудовим
12 вересня C/2023 P1 пройде на відстані 0,838 а.о. (125 млн км) від Землі — це стане її найтіснішим зближенням із нами в нинішній появі. В цей день вона сходитиме за лічені хвилини до закінчення астрономічних сутінків, але, оскільки світанок настає поступово й навіть у середині навігаційних сутінків небо достатньо темне, її ще певний час можна спостерігати. Цікаво, що в середніх широтах Північної півкулі — а отже, і в Україні — умови для цього складуться чи не найкращі. Завдяки тому, що схилення комети буде більшим за сонячне, навіть за порівняно невеликих відстаней від нашого світила вона сходитиме раніше за нього та ставатиме видимою.

13 вересня пряме сходження комети Нішімури перевищить відповідну координату Сонця, і вона «переповзе» з ранкового неба на вечірнє. Оскільки блиск її до того моменту, згідно з передбаченнями, зросте до 3-ї величини, можна спробувати знайти її приблизно о 20:00 за місцевим літнім часом у 3° над північно-східною частиною горизонту. Пошуки значно полегшить бінокль із великим полем зору. Наступного вечора комета пройде менш ніж у чверті градуса від зорі Денебола (β Лева, 2ᵐ), але побачити її буде складніше: коли Сонце опуститься на 8° під горизонт, висота «хвостатої гості» складе всього 4°. Надалі умови її видимості лише погіршуватимуться, попри те, що до проходження перигелію 17 вересня її яскравість зростатиме. Але після 20-го числа схилення комети стане менше сонячного, тож її зможуть спостерігати лише мешканці приекваторіальних областей і Південної півкулі нашої планети.


Рух комети Нішімури крізь центральну частину Сонячної системи
Коли комета Нішімури наступного разу повернеться до внутрішніх областей Сонячної системи? Завдяки детальному аналізу зображень, отриманих іншими телескопами, вдалося знайти знімок цього небесного тіла, зроблений ще 19 січня 2023 року. Це дозволило уточнити його орбітальний період, що виявився рівним приблизно 435 рокам. Цікаво, що комета обертається навколо Сонця в напрямку, протилежному напрямку руху великих планет (нахил 132,5°), а її орбіта розташована таким чином, що вона потенційно здатна зближуватися із Землею до відстані 0,078 а.о. (11,7 млн км). Таке зближення відбулося б, якби «хвостата зірка» пройшла перигелій трьома місяцями пізніше. Тоді умови для її спостережень були би просто ідеальними, й вона сяяла б на нашому небі як світило нульової зоряної величини, схоже на яскраву комету Хякутаке 1996 року. Але… все склалося так, як склалося, й у своїй нинішній появі C/2023 P1 буде досить важкою ціллю для любителів астрономії.

Пульсарні планети в уявленні художника. Джерело: NASA/JPL-Caltech/R. Hurt (SSC)
Перша екзопланета біля «нормальної» зорі була знайдена 1995 року. Нею став гарячий юпітер Пегаса 51 b, розташований на відстані 50 світлових років від Землі. Автори цього відкриття згодом були відзначені Нобелівською премією.

Спочатку кількість виявлених екзопланет зростала не дуже швидкими темпами. Усе змінилося після запуску спеціалізованих космічних апаратів, призначених для полювання за позаземними світами. Найуспішнішим із них став телескоп Kepler. Йому вдалося підтвердити існування понад 2700 екзопланет. Запущений йому на зміну космічний телескоп TESS, поки що знайшов 320 екзопланет. Ще кілька тисяч зараз значаться у списках кандидатів.

5500 підтверджених екзопланет

Джерело: NASA/JPL-Caltech
Позначка в 5500 підтверджених екзопланет була подолана 31 серпня, коли NASA повідомила про виявлення наступних шести позасонячних світів:

HD 36384 b. Він являє собою суперюпітер, що обертається навколо червоного гіганта. Екзопланета розташована за 700 світлових років від Землі.
TOI-198 b. Цей об’єкт, найімовірніше, є кам’яною екзопланетою. Її орбіта проходить біля внутрішнього краю населеної зони в системі червоного карлика, розташованого за 90 світлових років від Землі.
TOI-2095 b і TOI-2095 c. Вони являють собою гарячі суперземлі, які обертаються навколо червоного карлика за 135 світлових років від Землі.
TOI-4860 b. Це гарячий юпітер. Він обертається навколо червоного карлика, який знаходиться на відстані 260 світлових років від Землі.
MWC 758c. Це гігантська протопланета, орбіта якої проходить у протопланетному диску, що оточує новонароджену зорю. Вона розташована на відстані 650 світлових років від Землі.
Після відкриття цих шести екзопланет, загальна кількість підтверджених позаземних світів досягла цифри в 5502.

Мілісекундні пульсари допоможуть перевірити теорію відносності
Мілісекундні пульсари допоможуть перевірити теорію відносності. Джерело: NASA’s Goddard Space Flight Center Conceptual Image Lab
Дивовижні мілісекундні пульсари
Група астрофізиків нещодавно опублікувала статтю, у якій окреслила перспективи дослідження мілісекундних пульсарів за допомогою Телескопа горизонту подій. Ці дивовижні об’єкти є нейтронними зорями, які обертаються так швидко, що з їхніх полюсів щосекунди виходять десятки імпульсів.

При цьому період витримується настільки чітко, що за зміною імпульсу можна відстежити будь-які зміни, які відбуваються із нейтронною зорею. Оскільки пульсари є рештками масивних зір, астрономи очікують, що тільки у Чумацькому Шляху їх має бути близько мільярда. Але досі було відкрито лише 2000.

Причина цього полягає у тому, що частина цих нейтронних зір перебуває на іншому кінці нашої зоряної системи, а частина закрита хмарами пилу та газу. Особливо дослідників цікавлять ті мілісекундні пульсари, які обертаються навколо надмасивної чорної діри Стрілець А*, розташованої прямо в центрі Чумацького Шляху.

Перевірка теорії відносності
Мілісекундні пульсари поруч із надмасивною чорною дірою дають вченим унікальну можливість перевірити теорію відносності Ейнштейна. Справедливість її давно і неодноразово підтверджена експериментально. Проте щодо того, як сильна гравітація впливає на поведінку об’єктів, у вчених є альтернативні теорії.

Різниця між їхніми передбаченнями поведінки об’єкта поруч із чорною дірою і аналогічними прогнозами класичної теорії відносності є суттєвою, хоча й невеликою. І встановити, яке з припущень правильне, просто спостерігаючи за зорями, які кружляють навколо Стрільця А*, не вдасться. Для цього у земних телескопів все ще замала точність.

А ось мілісекундні пульсари зі своїми надточними імпульсами цілком зможуть стати тим інструментом, який дозволить виміряти всі відхилення орбіти від класичної ньютонівської. Щоправда, для цього їх спочатку треба знайти.

Телескоп горизонту подій
У вчених вже є інструмент, який може допомогти їм у пошуках. Йдеться про Телескоп горизонту подій — віртуальну обсерваторію, яка «складає» сигнали від кількох надпотужних приймачів, розкиданих по усій Землі. Саме за його допомогою кілька років тому вперше було отримано зображення надмасивної чорної діри спочатку в іншій галактиці, а потім — і в нашій.

Ці зображення отримані на основі даних, які збиралися протягом багатьох років. І у них чимало інформації не тільки про саму чорну діру, а й об’єкти, що її оточують. Проте досі Телескопу горизонту подій так і не вдалося знайти там жодного мілісекундного пульсара.

Для вчених це не стало несподіванкою. Адже центр Чумацького Шляху теж оточений щільними хмарами пилу та газу, які затримують усе випромінювання. Тож навіть для Телескопа горизонту подій ймовірність побачити мілісекундний пульсар становить лише 2 відсотки. Проте дослідники все одно наполягають, що він має продовжити спостереження.

Після завершення будівництва, висота купола ELT становитиме 80 метрів, а маси — 6100 тонн. Він зможе повертатися на 360 градусів за допомогою рейкових візків. Усередині купола буде розміщено 39-метрове головне дзеркало ELT, що складається з 798 індивідуальних шестикутних сегментів загальною площею 978 м² і масою 132 тонни. Воно має управлятися в режимі реального часу системою високоточних датчиків, що забезпечують постійне оптичне юстування. Завдяки цьому обсерваторія зможе збирати в 100 млн разів більше світла, ніж людське око, та в 13 разів більше, ніж найбільші чинні оптичні телескопи.

ELT повинен буде дати відповіді на деякі з невирішених питань про наш Всесвіт. Наприклад, як утворилися перші зорі та галактики. Також він зможе робити прямі знімки позасонячних планет. Наразі планується, що нова обсерваторія побачить своє «перше світло» у 2028 році.

Знімок купола був зроблений 29 серпня з території гори Серро Параналь, що знаходиться за 23 км від місця будівництва ELT. Оскільки щодня місце сходу Сонця зміщується, подібне фото можна зробити лише двічі на рік. Також можна звернути увагу на темні ділянки на Сонці. Це плями. Вони є наочною ознакою того, що наше світило наближається до чергового максимуму своєї активності. Що більше плям на Сонці, то вища його активність — і навпаки.

Исследование показало, что DJ0240 имеет кольцо, расположенное почти перпендикулярно основной галактике. Угол расположения кольца составляет около 80 градусов, а угол расположения галактики - около 10 градусов, что говорит о том, что два компонента почти ортогональны друг другу. Расстояние до галактики оценивается примерно в 1,8 миллиарда световых лет.

Проанализировав изображения, команда обнаружила, что кольцо в три раза протяженнее, чем галактика, которая состоит из выпуклости и диска. Более того, оказалось, что кольцо более голубое, чем галактика. Авторы статьи объяснили, что присутствие более голубых кольцевых компонентов в PRG указывает на более высокий уровень продолжающейся активности звездообразования в этих структурах.

Исследователи обнаружили, что кольцо DJ0240 имеет относительно небольшой индекс Серсика. Они добавили, что измеренные эффективные радиусы компонентов галактики сопоставимы с таковыми у других PRG.

Суммируя результаты, астрономы пришли к выводу, что DJ0240, скорее всего, является PRG. Однако для того, чтобы сделать окончательные выводы, необходимы дальнейшие исследования.

Про це розповідають в Гавайському університеті в Маноа (UH), передають OstanniPodii.com.

Виявленому утворенню дали назву Хоолейлана -- термін, узятий з гавайського піснеспіву Кумуліпо, що оповідає про зародження світу.

В опублікованих у The Astrophysical Journal результатах наголошується, що такі масивні структури передбачаються теорією Великого вибуху як результат тривимірних брижів, виявлених у матеріалі раннього Всесвіту та відомих як баріонні акустичні осциляції (БАО).

“Ми не шукали її. Вона настільки величезна, що простягається на краї сектора неба, який ми аналізували”, - пояснив Брент Таллі з Інституту астрономії UH. “Як збільшення щільності галактик це набагато сильніша особливість, ніж очікувалося. Дуже великий діаметр в один мільярд світлових років виходить за рамки теоретичних очікувань. Якщо її формування та еволюція відповідають теорії, то ця БАО знаходиться ближче, ніж передбачалося, що означає високе значення швидкості розширення Всесвіту”.

Астрономи виявили бульбашку, використовуючи дані Cosmicflows-4, які на сьогодні є найбільшою добіркою точних відстаней до галактик. Таллі став одним з авторів цього виняткового каталогу, опублікованого восени 2022 року. Його команда дослідників вважає, що це, можливо, перший випадок, коли астрономи ідентифікували індивідуальну структуру, пов′язану з БАО. Відкриття може допомогти поглибити знання вчених про наслідки еволюції галактик.

Величезні бульбашки матерії
Згідно із загальноприйнятою теорією Великого вибуху, протягом перших 400 000 років Всесвіт являє собою казан гарячої плазми, схожої на нутрощі Сонця. Усередині плазми електрони відокремлювалися від атомних ядер. У цей період області з дещо більшою щільністю почали колапсувати під дією гравітації, в той час, як інтенсивне випромінювання намагалося розсунути матерію. Унаслідок боротьби гравітації та випромінювання плазма почала коливатися або утворювати брижі та поширюватися назовні.

Найбільші брижі у ранньому Всесвіті залежали від відстані, яку могла подолати звукова хвиля. Ця відстань, що визначається швидкістю звуку в плазмі, становила майже 500 млн світлових років і була зафіксована після того, як Всесвіт охолов і перестав бути плазмою, залишивши величезні тривимірні брижі. Протягом еонів галактики формувалися на піках щільності, у величезних бульбашкових структурах. Якщо правильно визначити закономірності у розподілі галактик, то можна розкрити властивості цих древніх посланців.

“Я картограф групи, і тривимірне картування Хоолейлани допомагає нам зрозуміти її зміст і взаємозв′язок з навколишнім середовищем”, - каже дослідник Даніель Помаред з центру CEA університету Париж-Сакле у Франції. “Це був дивовижний процес скласти цю карту та побачити, як гігантська оболонкова структура Хоолейлани складається з елементів, які в минулому були ідентифіковані як одні з найбільших структур Всесвіту”.

Ця ж група дослідників у 2014 році ідентифікувала суперскупчення Ланіакеа. Ця структура, до якої входить Чумацький Шлях, є невеликою у порівнянні з Хоолейланою. Маючи діаметр приблизно 500 млн світлових років, Ланіакеа простягається до ближнього краю цієї набагато більшої бульбашки.

Виявлення одиничної БАО
Команда Таллі виявила, що Хоолейлана була відзначена у науковій статті 2016 року як найпомітніша з декількох оболонко-подібних структур, які спостерігаються в Слоанівському цифровому огляді неба. Однак більш рання робота не виявила повного масштабу структури, і та команда не зробила висновок про те, що знайшла БАО.

Використовуючи каталог Cosmicflows-4, дослідники змогли побачити повну сферичну оболонку галактик, визначити її центр і показати, що існує статистичне збільшення щільності галактик у всіх напрямках від цього центру. Хоолейлана містить у собі багато відомих структур, раніше виявлених астрономами, таких як Гарвард-Смітсонівська Велика Стіна, що містить скупчення Кома, скупчення Геркулес і Слоанівську Велику Стіну. В її центрі знаходиться суперскупчення Боетес. Усередині Хоолейлани знаходиться історична порожнеча Войд Волопаса — масивна порожня сферична область.

Наслідки існування Хоолейлани
Тести з симуляціями показали, що оболонкова структура, ідентифікована як Хоолейлана, має менш ніж 1% ймовірності бути статистичною випадковістю. Хоолейлана має властивості теоретично очікуваної баріонної акустичної осциляції, включно з особливістю в її центрі з багатим суперскупченням; однак вона виділяється сильніше, ніж очікувалося.

У деталях Хоолейлана дещо більша, ніж очікувалося з теорії Стандартної моделі космології та з попередніх статистичних парних досліджень розділення галактик. Цей розмір узгоджується зі спостереженнями локальної швидкості розширення Всесвіту та галактичних потоків на великих масштабах, які також натякають на тонкі проблеми Стандартної моделі.